Артём Лоик — Гори

Слушать Артём Лоик — Гори

Текст Артём Лоик — Гори

[Куплет 1, Артём Лоик]:
А що буде — те буде! Ми стріляли в люстерце!
А що куля — те в груди! А що слово — те в серце!
Чи Ісуси, чи Будди, скільки вір, — стільки бруду
Та одне тільки вічне — як раніше ми люди

А що вийде — те вийде… Як могли — так ходили!
Не любили — вбивали, а вбивали — любили…
А що вийде — те вийде! Тільки ангели ви де?
Кажуть тут за дверима. За дверима могили…

А що знати — не знати! А що бачити — темінь!
А молитви — на мати! А ікони — на меми…
А пророків — впізнати, як вони вляжуться спати
А дорога від мене — йде напевно — до мене

А що потом — те потім, а що сталось — те зараз…
Скільки коштує злотих райське аблуко даром?
А всі роти до роту своєчасного гроту…
А монети — нездарам, а талант — ідіотам…

[Приспiв]:
Я за невидимими горами
Тільки чорні твої очі і шукав!
Я за невидимими горами!
Через чорне море, повне чорних кав!

Я за невидимими горами!
Залишу чорній ночі, з чорних літер, чорний слід!
Я за невидимими горами!
З чорної діри кричу на весь цей білий світ!

[Куплет 2, Артём Лоик]:
Що зможу, те знайду і не втрачу!
Ми від дошок до дошок, ми від панча до панча!
А що станеться — хай те розмалюється хайпом
І вперед до потопу! Хто з Фейсом, хто з Потапом

Справедливість, правдивість, непідкупність і віра, —
Так, ми з вами пробились! Тільки в хащі до звіра!
І за те що брав ти лист, де надії іскрились
І в його пащі померли, — ці слова народились!

А довічне — не вічне, а центральні — не в центрі
А що гучно — не вірші, а що влучно — не в центи…
Що відверто — не ніжно, президенти — не стенди
А що гасне — не свічка, а що віра — не церква…

Що зістанеться бро — існувати з розмахом!
Хтось рубає бабло тільки часто на плахах!
І шинкують руками, наші шкури роками
І летять наші голови із гори колобками!

[Приспiв]:
Я за невидимими горами!
Тільки там, де золота нема!
Я за невидимими горами!
Тільки там, де краща пісня німа

Я за невидимими горами!
Дійду, дістану, відшукаю свій причал!
Я за невидимими горами!
Бачу його, але невже, це те, — з чого почав!

Я за невидимими горами!
Знову забуду, знову сліпо розпочну!
Я за невидимими горами!
А розпочну — це ж розпач, ну!

Я за невидимими горами!
Знову гатитиму руками в двері дому!
Я за невидимими горами!
Поки не зрозумію, що я сам закрився в ньому!